Культура народу тісно пов’язана з його життям. Тому, перш ніж вивчати культуру, необхідно знати умови її розвитку. Вони були складними. Культурний розвиток у другій половині ХІV-ХV ст. відбувався у складних умовах. Поділені політично між Великим князівством Литовським, Польщею, Московським Великим князівством та іншими державами, українські землі опинилися під різними культурними впливами. Уповільнилися темпи формування самосвідомості українців.

Спостерігалося помітне відставання рівня розвитку української культури від рівня культурного розвитку країн Центральної та Західної Європи. Не випадково багато молодих українців виїжджало на навчання до Польщі, Німеччини, Італії, Чехії. Здобувши освіту в тамтешніх університетах, більшість із них поверталася на Батьківщину, поширюючи тут світоглядні та моральні цінності гуманізму – нової культури, що в XIV ст. зародилася в Італії й утверджувала право людини на щастя і свободу.

Розвиток культури українських земель у другій половині ХІV—ХV ст. відбувався в суперечливих умовах. Українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, у результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатися в європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку. В Україну переселялося чимало іноземців — поляків, німців, євреїв, вірмен, окремі з яких зробили вагомий внесок у розвиток культури своєї нової батьківщини. Таким чином, навіть за загальних несприятливих умов відбувався процес становлення та розвитку української культури, яка все більше набувала рис самобутності.  

У ХІV—ХV ст. на українських землях продовжувала розвиватися освіта, яка, спираючись на давньоруську традицію, активно запозичувала західноєвропейський досвід. У цей період учителями продовжувало залишатися духовенство, яке навчало дітей при церквах, монастирях, єпископських палатах. Заможні люди наймали дяків для домашнього навчання. Богослужебні книги (особливо «Псалтир» — книга релігійних пісень та молитов) використовувалися як підручники. Дітей навчали читання, письма й церковного співу. Подальшу освіту бажаючі здобували самостійно. Насамперед вивчали грецьку та латинську мови. Із ХІV ст., за відсутності власних вищих навчальних закладів, українці активно починають здобувати освіту в європейських університетах: Краківському (упродовж ХV—ХVІ ст. його закінчили 800 вихідців з українських земель), Паризькому, Падуанському, Болонському, Гейдельберзькому, Празькому та ін. У цей період помітно активізувалася діяльність українських учених на території європейської культури. Найвизначнішим серед них уважався вчений-астроном (астролог), перший із відомих докторів медицини й філософії, ректор Болонського університету Юрій Котерман (Дрогобич) (бл. 1450—1494). Він був автором першої друкованої книги «Прогностична оцінка поточного 1483 р.» обсягом у 10 сторінок, що являє собою астрологічний прогноз на 1483 р., написав сім трактатів, ряд віршованих промов і послань до Папи Римського. Усі вони написані латиною, але незмінним залишався підпис: «Юрій із Дрогобича, русин».  Для того часу було характерне зростання наукових знань і освіти. Літописці виявляли великий інтерес до астрономічних явищ (описували комети, сонячні затемнення). Почали з'являтися спеціальні астрономічні трактати «Про широту та довготу земну», «Про стадії і терени», «Про відстані між небом і землею» і т. д. Розвивалися медичні знання. Великий інтерес представляє розвиток руських географічних знань. Кілька руських мандрівників XIV-XV ст. залишили записи про бачені ними країни. 

Життя і творчість Юрія Михайловича Котермака

Майбутній учений народився близько 1450 р. в місті Дрогобич у родині міщан. Спочатку він здобував освіту в Дрогобичі та Львові. Для продовження навчання Юрій поїхав до Краківського університету. У 1470 р. здобув ступінь бакалавра, а через два роки — магістра. Після цього продовжив навчання в Болонському університеті (перший університет у Європі). Тут він здобув учені ступені доктора вільних мистецтв та доктора медицини. У 1481—1482 рр. його обрали ректором університету «медиків і артистів». 1487 р. Юрій Дрогобич переїхав до Кракова, де почав викладати астрономію (астрологію) й медицину. Тоді ці предмети студіював майбутній славетний астроном Микола Коперник.

Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності — Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. У бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Дрогобича, а в Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Г. Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Дрогобича з античною й середньовічною літературою. Паралельно з викладанням та науковою працею Юрій займався й медичною практикою і навіть здобув титул «королівського лікаря». Помер видатний учений у Кракові 4 лютого 1494 р. По смерті Юрія його будинок став своєрідним гуртожитком для викладачів медицини.

Початок українського книгодрукування. У ХІV—ХV ст. продовжує розвиватися світська й церковна література. Книги, як і раніше, були рукописними. Основним центром книгописання залишався Київ. Із творів світської літератури привертає увагу збірник «Ізмарагд» (ХІV—ХV ст.), який містить близько ста «слів» (повчань) на різну тематику: книжну мудрість, повагу до вчителів, багатство й бідність, доброчинність і гріхи тощо. Досить великого поширення набули перекладні повісті про Троянську війну Александра Македонського.

Церковна література представлена переробками давніших Євангелій, житій святих, проповідницьких творів. Найвідомішою книгою цього періоду є Київський Псалтир (переписаний у 1397 р. протодияконом Спиридоном на замовлення смоленського єпископа Михаїла), який ілюстрований майже 300 мініатюрами.

Прикметною рисою книг даного періоду є те, що жива народна мова відіграє значно більшу роль, ніж раніше. Книга оформлена з великим для свого часу мистецьким смаком, містить багато виконаних яскравими фарбами заставок й орнаментів. У цей же час продовжуються й традиції літописання. До старих центрів додаються нові: Холм, Луцьк, Кам’янець-Подільський, Острог, Львів та ін. Найвизначнішими літописами того часу були: Короткий Київський літопис, що оповідає про події 1491—1515 рр., та «литовські» або «західноруські» літописи, що відомі в багатьох редакціях.

Від середини ХV ст. після винаходу Ґутенберґа у Європі почало швидко поширюватися книгодрукування. На українські землі стали потрапляти друковані книги латинською мовою з друкарень Лейпциґа, Нюрнберґа та інших міст.

Наприкінці ХV ст. почалося друкування книг церковнослов’янською мовою. Першодрукарем став німець Швайпольт Фіоль, котрий у 1491 р. надрукував кирилицею в Кракові чотири книги для церковної служби в православних церквах: «Октоїх», «Часослов», «Тріодь Постна», «Тріодь Квітна». За це Фіоль зазнав переслідувань із боку католицької церкви й навіть потрапив за ґрати. Після звільнення виїхав із Польщі.

У 1517—1519 рр. білоруський учений Франциск Скорина надрукував кирилицею в Празі «Псалтир» і Біблію. Вони мали значне поширення на українських землях навіть у рукописних копіях. 

Усна народна творчість.

Усна народна творчість продовжувала розвиватися на основі давніх традицій, що сягають часів до київської і Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Найбільшого поширення набула обрядова поезія, яка була тісно пов’язана з народним побутом і несла в собі магічні культові мотиви. Незважаючи на переслідування з боку церкви, зберігалися давні дохристиянські обряди, наприклад,  святкування Івана Купала. Особливо життєстверджуючими були обряди новорічного циклу: колядування й щедрування. Крім того, популярними були веснянки, русальні пісні та обряди. Проте, у давніх сюжетах починають з’являтися нові герої та відбиватися тогочасні події. У казках улюбленими героями були богатирі, що билися зі зміями. У ХV ст. зароджується епічна поезія — історичні пісні, балади та думи. Історичні пісні прославляли боротьбу героїв із татарами й турками. У XIV-XV ст. склався ряд чудових пам'ятників фольклору. Новим оригінальним жанром усної народної творчості стали думи. Вони виникли в козацькому середовищі. До найстаріших творів цього жанру належать «Плач невільників», «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з міста Азова» та ін. Головна ідея дум — любов до Батьківщини, необхідність її захисту від ворогів. Думи виконувалися під музичний супровід на кобзі чи бандурі. Вони мають своєрідну поетичну мову. Думи є важливим історичним джерелом історії та культури України, адже нерідко вони з документальною точністю й конкретністю відображують події нашого минулого.

Життя і творчість Швайпольта Фіоля  

Швайпольт  Фіоль (близько 1460—1526 рр.) — слов’янський першодрукар, уродженець міста Нойштадт у Франконії (Німеччина). У 1479 р. прибув до Кракова та коштом багатого міщанина Яна Тужона (Яна Турзо) заснував друкарню на кириличних шрифтах, виготовлених Рудольфом Борсдорфом із Бравншвайгу. Фіоль перший надрукував книги церковнослов’янською мовою: «Осьмогласник» (1491 р.) із дереворитом «Розп’яття», «Часословець» (1491 р.), «Тріодь пісну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491 р.). У 1492 р. внаслідок конфлікту з місцевим кліром покинув Краків і жив у Левочі на сході Словаччині. За свідченням З. Копистенського, книги Фіоля були поширені на територiї сучасної України ще у 20-х рр. XVII ст. Збереглося 79 примірників видань Фіоля. Як повідомляє Я. Ісаєвич, відомий польський бібліограф та літературознавець К. Естрайхер, «Святополк» Фіоль був слов’янського походження. За іншою версією — «Святополк Фіоль» був русином із лемків. Швайпольт Фіоль виявив себе і в іншій іпостасі — як винахідник. 9 березня 1489 р. польський король Казимир видав майстру привілей на винайдену ним машину для відкачування води з шахт, призначену для свинцевих копалень в Олькуші.

Архітектура й містобудування.

Упродовж ХІV—ХV ст. на українських землях активно продовжується будівництво оборонних споруд. Так, будуються дерев’яні замки в Києві, Житомирі, Вінниці, Черкасах тощо. Київський замок, зведений за князювання Володимира Ольґердовича, витримав облогу військ монголо-татарського хана Едигея в 1416 р. У той же час зростала кількість мурованих оборонних замків і фортець. Це одна з провідних рис розвитку культури цього періоду. Вогнепальна зброя й нові способи ведення воєнних дій спричинили необхідність будувати укріплення з каменю або цегли. У цей час такі оборонні споруди будуються в Луцьку, Львові, Хотині, Кременці, Кам’янці-Подільському, Олеську, Білгороді-Дністровському та інших містах. Від початку ХV ст. внаслідок постійних татарських нападів оборонне будівництво стає провідним. Найгустіша мережа замків постає на Поділлі та Волині.

  Фортеці завжди зачаровують своєю величністю. Їхні стіни зберігають у собі пам’ять про славетні події минулого, приховують таємничу та пристрасну історію. Так і Кам’янець-Подільська фортеця. Її будівництво розпочалося ще в ХІ ст. і тривало протягом декількох століть

    Упродовж 1250—1264 рр. Данило Галицький збудував Хотинську фортецю на місці Хотинського форту. Навколо неї було зведено семиметрову кам’яну стіну та рови завширшки до шести метрів. У північній частині фортеці спорудили нові невеликі укріплення. У ХIV ст. було зведено прикрашений геометричними орнаментами мур завширшки п’ять-шість і заввишки 40 метрів, а також три башти. Саме в такому вигляді Хотинська фортеця збереглася до нашого часу. У селі Сутківці в Хмельницькій області збереглася унікальна церква-фортеця. За архітектурою та плануванням вона не має аналогів у всій Європі (у ній можна було витримати оборону). Церква має два поверхи. Перший поверх — власне церква з товстими стінами три метри, як у замках. На другому поверсі — оборонні, захисні вежі, що мали бійниці для обстрілу простору навколо церкви й машикулі (отвори під дахом церкви). Особливістю цієї церкви є стовп посеред церковної зали, за яким із дверей не видно навіть іконостасу.

Малярство й книжкова мініатюра.

Образотворче мистецтво цієї доби продовжувало розвиватися на традиціях Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Але в ньому з’явилося нове явище: малярі стали відходити від традиційних візантійських канонів іконографії, намагаючись передати реальні почуття людини. Загальна тенденція — глибше передати душевний стан людини, надати позам й обличчям виразності та індивідуальності. Майстри стали опановувати техніку світлотіньового моделювання, що свідчило про вплив західноєвропейського гуманізму. Малярство було широко представлене фресками та іконописом.

Фрескові розписи мали широке поширення до середини ХVІ ст. Найбільш відомими є фрескові розписи каплиці в Горянах під Ужгородом (фрески «Благовіщення», «Тайна вечеря», «Втеча до Єгипту», «Св. Катерина»), Вірменської церкви у Львові, Бокатського монастиря на Поділлі. Відомі також розписи українськими майстрами храмів і палаців у Польщі. Так, розписи каплиці святої Трійці в Любліні (1418 р.), які зробила група майстрів на чолі з Андрієм, є великими за обсягом і мають цікаву схему — розмальовані в три яруси. Не менш уражаючими є розписи каплиці святого Хреста Вавельського замку в Кракові (1470 р.). Загалом порівняно з попередньою добою нам відомо багато тогочасних майстрів розпису: Гайль та Тимофій Дробиш із Перемишля, Іоанн, Андрій Русин, Максим Воробій зі Львова, Герман із Самбора та ін.

Висновки. У культурному розвитку України ХІV—ХV ст. відбувалися неоднозначні суперечливі процеси, обумовлені різними історичними чинниками. Стримуючими, дестабілізуючими культурний процес чинниками були: падіння Візантійської імперії, що позбавило православ’я зовнішньої опори, відсутність власної державності, наступ католицької церкви, татарські напади. Проте зникнення візантійського впливу спричинило початок активного засвоєння на ґрунті києво-руської духовності надбань західноєвропейської культури. Піднесенню української культури сприяли технічний прогрес, виникнення друкарства, розвиток в Україні гуманістичної думки під впливом європейського Відродження.

Тести...